Не один викладач, а команда: як в IDC ведуть дитину
Чому в IDC над однією дитиною працює команда викладачів — і що це змінює в результаті. На прикладі чемпіонки світу.
Коли батьки обирають для дитини серйозний розвиток у танці, зазвичай починається логістика: тут танці, в іншому кінці міста акробатика, десь іще акторська майстерність чи вокал. Кожен викладач бачить дитину раз на тиждень і не знає, що відбувається на інших заняттях.
В IDC ми зібрали все це в одному місці — і головне, в одну команду. Над дитиною працює не один викладач, а кілька фахівців зі спільним планом: усі знають, до якого конкурсу чи концерту ми готуємося, на якому етапі розвитку дитина, де її сильні сторони, а де треба піднажати.
Як це виглядає насправді: приклад Лізи
Єлизаветі Сагалай сім років, і цього літа вона привезла з Dance World Cup у Дубліні три золоті медалі. За кожною з них — робота команди.
Фізична база. Ліза займається з трьох років, тому її тіло готове до будь-якої танцювальної лексики, яку хоче дати викладачка. Це фундамент, без якого решта не працює.
Акробатика. Фляки, сальто, колесо — складна і потенційно небезпечна історія, тому трюки відпрацьовуються індивідуально з викладачем акробатики. Тисячу разів на матах — щоб на тисячу перший зробити ідеально і не травмуватися в танці.
Акторська майстерність. Кожен конкурсний номер — це історія і сенс. Якщо дитина не розуміє, про що танцює, і не може передати це емоціями — суддя, який бачить номер уперше, теж цього не побачить. Тому окремі заняття присвячені тому, як проживати і показувати емоції.
Спліти та робота в двійках-трійках. Синхронність і злагодженість — окрема навичка, яку не натренуєш наодинці.
А от вокалом Ліза не займається. «Вона професійна танцівниця, у неї інші суперсили», — каже засновниця центру Катерина. Команда не навантажує дитину всім підряд — вона підбирає те, що працює саме на її ціль.
Навіщо в групі два викладачі
З цього сезону в наших групах працюють по двоє викладачів — і ми лишаємо цей формат. По-перше, синергія: хтось сильніший у постановках, хтось — у щоденній технічній роботі, а два професійні погляди на одну задачу завжди дають кращий результат. По-друге, безперервність: коли одна викладачка їде з групою на конкурс, заняття не зупиняються і не випадають із навчального плану.
Різні стилі — власний почерк
Ми свідомо запрошуємо викладачів і постановників з різними авторськими стилями — навіть у межах одного напряму, як-от контемп, є дуже різні особистості. Дитина бачить це різноманіття, бере найкраще від найкращих — і так народжується її власний, індивідуальний стиль.
«Вузький спеціаліст — найкращий спеціаліст»
Так формулює принцип старша викладачка студії Юнія Фурман: «не можна бути розсіяним на багато факторів». На конкретному номері це виглядає як чотири кроки:
- Постановка. З'являється хореографія й сюжет.
- Акробатика. Одразу, ще на етапі постановки, обговорюється потрібна акробатична складова — і доноситься тренеру з акробатики.
- Акторська майстерність. У кожного номера є сюжет; про цей сюжет говорять з викладачкою акторської.
- Паралельна робота трьох людей. Юнія «чистить» номер технічно, тренер з акробатики — трюкову частину, акторська — емоційну.
«І воно працює дуже сильно, — каже Юнія. — Бо я, як викладач з хореографії, не знаю всіх фішок і тонкостей акторської діяльності. І це правда. Ми всі разом працюємо над однією ціллю — і в кожного не розсіюється увага на інші фактори».
Емоція, яку проживають, а не грають
Найскладніше в цьому ланцюжку — не трюк і не техніка. За словами Юнії, викладачка акторської майстерності казала їй, що найважча задача — та, яку поставила засновниця студії: не вивчена емоція «тут мені треба посміхнутися», а щоб діти самі навчилися відчувати.
Катерина Бадікова, яка переглянула виступи всієї категорії на Dance World Cup у Дубліні, описує різницю так: «Я бачила дуже багато технічних дітей — але з награними емоціями, коли дитина просто знає: тут скривитися, тут посміхнутися. А в наших дітях я побачила, що вони проживають».
Свіжий погляд: чому викладачі дивляться номери одне одного
«Я дивлюсь на один і той самий номер 150 разів, — каже Юнія. — Одні помилки можу помічати більше, а інших навіть не помічати». Тому в IDC викладачі приходять на номери одне одного й дають коментарі. «Це свіжий погляд, і вони реально дуже допомагають».
Звідси й порада, яка може здивувати: старша викладачка студії відкрито радить батькам не обмежуватись одним педагогом — навіть нею. «У кожного хореографа є свій умовний почерк. І чим більше викладачів, тим краще розвивається база навичок дитини. Я взагалі всім раджу ходити не тільки до мене на індивідуальні заняття». Страху втратити учня в цьому немає: «я не боюсь, бо знаю, що роблю свою роботу класно. Мені потрібно, щоб дитина розвивалася всебічно».
Що дав рік із двома викладачами на групі
Юнія описує ефект через просту метафору: «У кожного викладача є своє коло — його бекграунд, його досвід. Коли ми працюємо разом, це коло стає більшим. Кожна може працювати в тому аспекті, де вона сильніша».
Результат вона оцінює емоційно: «Ця група цього року зробила офігенний результат. Друге півріччя — я навіть не розраховувала. Через те, що коло збільшилось, розвиток дітей набагато збільшився». Засновниця студії підтверджує це з іншого боку: «Я не присутня на заняттях, я бачу результат — на звітному концерті пів року тому і зараз. І я бачу цю різницю. Це дійсно працююча схема».
Хочете зрозуміти, який маршрут команда збудувала б для вашої дитини? Приходьте на пробне заняття (300 грн), а якщо дитина вже танцює — запишіться на перегляд у професійні групи.