Break dance

Абетка брейкінгу — короткий словник

Батьки часто чують від дітей слова «топ-рок», «сітка» чи «джем» і не розуміють, про що йдеться. Ось коротка абетка від нашого викладача брейк-дансу Сергія Банька (B-Boy Serj).

Топ-рок — рухи, які виконуються стоячи: степи, стрибки, повороти, проїзди. Це «верхній» брейкінг — те, з чого зазвичай починається вихід у коло.

Футворк — робота ніг, коли танцівник сидить навпочіпки й рухається руками-ногами навколо власного тіла. «Нижній» брейкінг у прямому сенсі — усе відбувається біля підлоги.

Фрізи — застиглі пози, «заморозка» в певній формі: на плечі, руці, лікті чи навіть голові. Головне у фризі — чітка, впізнавана форма, а не просто зупинка.

Трікси — переходи між фризами й силовими елементами: наприклад, з руки — у лікоть, з ліктя — знову в руку. Це те, що зшиває окремі рухи в цілісний виступ.

Павермувс — силові, ефектні елементи: кручення на голові, спині, лопатках, одній чи двох руках. Найбільш «видовищна» частина брейкінгу — і водночас та, що вимагає найбільшої фізичної готовності.

Бекрок — те саме, що футворк, тільки лежачи на спині: ноги працюють «зверху».

За словами Сергія, освоюються ці розділи приблизно в такому порядку: спершу базова посадка, координація рук і ніг (топ-рок і футворк), потім фрізи, і лише коли є достатня фізична база — трікси й павермувс.

Батл, сітка, джем, сайфер — де все це показують

Батл — протистояння один на один (або команда на команду). Батл завжди закінчується перемогою або поразкою — але це ще не перемога в змаганні: щоб виграти турнір («тусу»), треба пройти й виграти кілька батлів підряд, а не один.

Сітка (батлів) — турнірна таблиця, за якою жеребкуванням визначають, хто з ким б'ється — так само, як у будь-якому спорті.

Seven to Smoke — формат, де сім танцівників стають у ряд, а восьмий викликає першого на батл. Переможець лишається на місці, той, хто програв, — іде в кінець ряду. Є тайм-ліміт (~30 хвилин); перемагає той, хто набрав більше балів за цей час.

Сайфер — танцювальне коло, де кожен по черзі виходить і танцює, а інші підтримують оплесками. Сайфер — це насамперед про обмін і атмосферу, не про перемогу. Але буває й змагальний сайфер, коли судді відбирають найкращих у сітку батлів — тоді це вже частина турніру. Є й окремий формат «Cypher Boss»: у колі будь-хто може викликати того, хто стоїть у центрі, на батл — і зайняти його місце, якщо виграє.

Джем — теж коло, теж усі танцюють по черзі, але без спроби когось перемогти. Це формат «для фану», чистий кайф від танцю й спільноти.

Чи не зарано і чи не травмонебезпечно?

«Перше заняття — це не про брейк, а про фізкультуру, — каже Сергій. — Як бігати, як присідати, як правильно сидіти для футворку, розтяжка, перевірка фізичних можливостей і невеликих навантажень». Стояти на голові на першому занятті ніхто не буде.

Силові й акробатичні елементи — точно не історія для 4–5-річних. Орієнтовний вік — 7–8 років, коли з'являється достатня координація і фізична готовність. Винятки бувають, але це рідкість, а не норма.

Типові орієнтири прогресу: за 3 місяці регулярних занять (наймолодша група, 4–6 років) дитина освоює правильну посадку, базову роботу рук і ніг. За 1 рік — уже є «арсенал»: топ-рок, футворк і фрізи — достатньо, щоб спробувати перший батл у категорії для тих, хто тренується менше року.

Навіщо дитині батли й джеми

«Це насамперед культура — культура спільноти. Далі — витривалість, сила, розширення кругозору. І характер: воля до перемоги, вміння проявити себе і не засоромитися, коли навколо тебе — юрба людей», — каже Сергій.

Батл виводить дитину із зони комфорту й привчає не боятися — навіть у форматах на витривалість, на кшталт Seven to Smoke, де діти азартно вболівають один за одного і намагаються побити власний рекорд перемог підряд.

Коли дитина боїться вийти в коло

Перша туса — це завжди трохи шок: одразу кілька кіл, музика, батли в різних кутках залу. За словами Сергія, головне правило тут — ніколи не штовхати: «Я ніколи не заставляю дитину вриватись у коло. Кажу: подивись спочатку, подивись, як танцюють інші. Пояснюю, що вриватись — це і є прокачка: чим більше джемиш, тим швидше ти ростеш».

Буває, що дитину вже оголосили, а вона відмовляється виходити — і завмирає перед усіма. Сергій у таких випадках не тиснить: «Я з нею поговорю, запропоную ще раз, а якщо ні — все, я відпускаю, віддаю батькам». Це може повторитися й на другій тусі. Але паніки в цьому немає: за потреби Сергій домовляється з ведучим (MC), щоб дитину оголосили в самому кінці — і, за його досвідом, рано чи пізно кожен зважується вийти. «Тиснути з самого початку — це помилка. Треба дати дитині час, і вона вистрілить».

Перемог менше, ніж поразок — і це нормально

Один із найважливіших уроків, які Сергій дає своїм учням, звучить прямо: «Я на одну перемогу десять разів програвав. Це нормально, так працює навіть з професіоналами». Саме тому він формулює мету поїздки на змагання інакше, ніж очікують батьки: «Ми їдемо не перемагати всіх, ми їдемо за досвідом. Кожен програний батл неймовірно вчить — набагато більше, ніж коли ти всіх виграв і почуваєшся єдиним на всю планету».

Дитині, яка плаче після поразки, Сергій спершу дає заспокоїтись, а потім пояснює саму систему батлів: програші — це не виняток, а більшість результатів навіть у сильних танцівників. Головне, щоб після першої поразки дитина не кинула зовсім.