Старша викладачка: робота, якої батьки не бачать
Комунікація з тренерами, маршрутизація родин, сценарії концертів, дзвінки батькам щоранку. З чого насправді складається робота старшої викладачки IDC Юнії Фурман — і чому над кожною дитиною працює команда.
Коли батьки приводять дитину на танці, вони бачать заняття: викладач, музика, зв'язки, номер до концерту. Але за цим стоїть шар роботи, якого не видно з залу зовсім. В IDC за цей шар відповідає старша викладачка Юнія Фурман — і ось із чого він складається.
Єдиний напрям для всієї команди
Найперше — це люди. «Дуже важлива частина моєї роботи — спілкування з тренерами й розуміння, куди ми рухаємось, — каже Юнія. — Щоб усі ми йшли в одному напрямку. Щоб не було так, що одні тренують по-одному, а інші — по-іншому».
Звідси випливає її обов'язок, який вона формулює прямо: розвивати тренерів. Не просто контролювати, а закликати рости й давати для цього матеріал. Щоб команда була сильною не окремими зірками, а як ціле.
Щоб дитина потрапила саме туди, де їй потрібно
Коли до студії приходить мама з дитиною, хтось має розуміти, у який напрям її направити — не «куди є місце», а туди, де дитині справді дадуть те, що їй потрібно для розвитку. Це теж робота старшої викладачки. «Для цього мені треба знати, що роблять інші викладачі на своїх заняттях», — пояснює Юнія. Тобто маршрутизація дитини — не випадковість і не адміністративне рішення, а зважений вибір людини, яка тримає в голові картину всієї студії.
Постановки й сценарії — це драматургія, а не «поставити номер»
Окремий великий пласт — концерти й конкурси. Юнія не просто ставить номери — вона пише сценарії цілих концертів і структурує програму так, щоб глядачу було цікаво від початку до кінця. «Це не має бути сильний спад, а потім сильний підйом. Усе має бути правильно, класно структуровано». За цим — години роботи, яких ніхто в залі не бачить.
А є ще «дрібна» робота, про яку не згадують узагалі. «Коли ми їздили на міжнародний конкурс, треба було внести паспортні дані всіх батьків, дати народження, виписки — тисячу і одну заявку, — згадує Юнія. — Роботи, яку ніхто не запам'ятає, дуже багато». Саме така невидима праця стоїть за кожною поїздкою на міжнародний конкурс.
Робота, яка не закінчується в залі
Найбільше вражає та частина, що виходить за межі занять. Щоранку — дзвінки й спілкування з батьками. Особисті зустрічі з тими, хто цього просить: «Батьки хочуть особистої зустрічі, бо хочуть розуміти, що вони цінні для нас. А вони реально цінні». Юнія їздить із дітьми на фотосесії, бо без неї вони не знатимуть, як правильно стати в кадрі. І — у власний вільний час, а іноді відмінивши свою оплачувану роботу — їздить із дітьми до інших хореографів, щоб почути поради й попрацювати з дитиною.
«Роботи купа, — підсумовує вона. — Дуже багато такої, якої ніхто не бачить і не запам'ятає. Але без неї нічого не було б».
Цінності — теж її зона
Є ще одне, про що Юнія сама згадує неохоче, але що директорка студії Катерина називає ключовим: атмосфера і цінності. Навіть поза своїм напрямом — якщо Юнія бачить, що щось не так у тому, як спілкуються з батьками чи дітьми, вона включається. Команда росте, студія наймає професіоналів, але професіоналізм і цінності — не одне й те саме. «Іноді ми просто не сходимося по цінностях, — і на це теж треба зважати».
Саме тому в IDC над дитиною справді працює команда — а не окремі викладачі поруч. І хтось має тримати цю команду як єдине ціле. Це і є робота старшої викладачки: здебільшого непомітна — і саме тому така важлива.
Читайте також: шлях Юнії у танці — від народної хореографії до покликання викладати, і чому вона лишилась саме в IDC.