Шлях Юнії: коли ти знаєш про своє призначення з дитинства

Юнія Фурман, старша викладачка IDC, належить до рідкісного типу людей, які ніколи не шукали себе. «Я завжди знала, що танець — це частина мого життя, — каже вона. — І що я буду не просто танцівницею, а й викладачкою. Це моє призначення, моє місце в цьому житті».

Окремого «дня усвідомлення» не було — була впевненість, яку вона порівнює з материнською: «Моя мама завжди знала, ким хоче бути. І я ніколи не мала сумнівів, ким хочу бути і ким хочу працювати». Для більшості людей пошук справи життя триває роками; Юнія щиро не розуміє, як можна цього не знати. У цьому, власне, і криється її сила як викладачки: вона не «потрапила» в танець — вона в ньому вдома.

Народна школа — база універсального танцівника

Танцювальний шлях Юнії почався з народної хореографії — дев'ять років. Далі була сучасна та естрадна, паралельно — класика. І саме народну школу вона вважає найкращим фундаментом.

«Народна школа виховує універсальних танцівників, — пояснює вона. — Класична хореографія вчить стриманості й контролю тіла, і тим, хто в дитинстві вивчав лише класику, потім буває дуже важко в стрітових напрямах. А народники зачасту вміють танцювати все». При цьому класику вона не відкидає: «Це база. Якщо ти хочеш професійно йти в сучасну хореографію, вона потрібна обов'язково».

Народна українська хореографія, за її словами, виявилась і несподівано цінною навичкою — саме як частина культури, яку варто передавати далі.

Сцена за кордоном: досвід, який навчив тверезості

У 17 років Юнія пройшла відбір і поїхала танцювати у шоу-балет за кордоном — уперше в житті за межами країни. Мотив був чесний і дорослий: самостійність і фінансова незалежність. «Мені подобався сам формат: я можу займатися тим, що люблю, танцювати — і при цьому класно заробляти».

Дорога туди була непростою. За пів року до того вона не вступила на бюджет у танцювальний коледж — і це стало першою серйозною «травмою»: у своєму колективі вона була солісткою, завжди в перших лініях, а тут раптом «не поступила». Пів року вона взагалі не танцювала. А потім зібралась, підтягнулась — і пройшла відбір у колектив, який їздив за кордон.

Досвід вона оцінює тверезо, без романтизації. З одного боку — самостійність, перша поїздка, реальний заробіток для танцівника. З іншого — це комерція і розваги: «Ти розважаєш людей. Театр, аквапарк, різні майданчики — усе, щоб людям було весело. Про якийсь глобальний мистецький розвиток там питання». Як старт для того, хто хоче в комерційний танець і хоче стати на ноги фінансово, — чудовий варіант. Але доля Юнії склалась інакше: у тій же поїздці вона зустріла свою людину — і зрозуміла, що більше не поїде. Пропрацювала три місяці.

Момент, коли хотілося піти

Був один момент, коли Юнія думала піти. Не з танців узагалі — а тоді, коли переїжджала до Ірпеня. До того вона кілька років викладала в Кривому Розі, і прощатися з дітьми було так боляче, що вона плакала й казала, що більше ніколи не буде цим займатись.

Вона навіть спробувала віддалену роботу — і швидко зрозуміла, що це «не про неї»: «Я мрію про такий формат, але це не моя робота. Мені треба бути в залі». Саме тоді стало остаточно ясно, що зал — не робота, від якої втомлюєшся, а місце, без якого вона себе не знаходить.

Орієнтир — не одна людина

На питання, хто її вчитель-орієнтир, Юнія відповідає, що це сукупність людей. Найбільше — тато: від нього вона навчилася спілкуватися з людьми, проходити етапи, працювати в структурі — і з керівництвом, і з підлеглими. «Я бачила класний приклад того, як людина має працювати в структурі». Класні стосунки з батьками загалом дали свій внесок.

Окремо вона згадує колишню керівницю, яка її дуже любила і досі кличе повернутись, — і багатьох українських хореографів, якими надихається сьогодні: «В одному мені імпонує професійний рівень, в іншому — як він спілкується й тримається, у третьому — постановча робота. Я беру від кожного те, що відгукується». Це, по суті, і є її метод: не копіювати одного вчителя, а зібрати власний почерк із найкращого, що вона бачила.

Сьогодні цей почерк Юнія передає дітям в IDC — уже як старша викладачка. Що насправді означає ця роль — читайте в статті «Старша викладачка: робота, якої батьки не бачать».