Катерина Бадікова

Дівчинка, яка чекала, коли їй виповниться шість

У танці Катерина потрапила в Токмаку на Запоріжжі — у музичній школі, куди «брали тільки з шести», був клас хореографії. «Я дуже хотіла і чекала, коли мені виповниться шість». Разом із хореографією — балет, гімнастика, сольфеджіо, фортепіано: обов'язкова програма для всіх. Розклад першокласниці виглядав так: о сьомій ранку — сама через усе місто в музичну школу, до дванадцятої — заняття, обід у мами на роботі, зміна рюкзака — і в звичайну школу. А ввечері — уроки за обидві.

Уже в шість років там давали завдання, які Катерина сьогодні впізнає у власній студії: діти самі обирали музику, придумували історію і хореографію — і захищали свій перший «твір» перед викладацькою комісією. «Коли ти багато всього спробував — тобі легше знайти себе. А ще так виховується розуміння: є „подобається“, а є „треба“».

«Не дуже яскраві картинки»

На сторінці «Про нас» є фраза Катерини про те, що картинки її танцювального дитинства «не дуже яскраві». За нею — цілком конкретні спогади: небезпечна дорога до залу через непривітний район, яку дівчинка долала сама; неопалюваний хол із напіврозбитими вікнами й паркетом, що «буквально розпадався на шматочки»; спортзала, де три роки не було жодного дзеркала — «а для танцівника це як без повітря».

І попри все — «хоч школа далеко, хоч немає грошей: попри все я буду туди їздити». Саме звідси перша цінність IDC: великі, світлі, комфортні зали — місце, куди дитина біжить із радістю.

Сльози на турнірі

У підлітковому віці лікарі виявили в Катерини ваду серця й заборонили навантаження. Кілька років без танців: «танці були всім, це було моє життя». З роками проблема відступила, і лікарі зняли заборону.

А напрям підказав випадок: у Дніпрі, куди переїхала родина, її запросили на турнір з бальних танців. Через годину перегляду дівчинка розплакалася: «Я зрозуміла, що займалася не тими танцями. Ось чим я хочу займатися». Далі були клуби «Гармонія» і «Ренесанс», а потім школа Олени Єжової — «найкращий період моєї танцювальної кар'єри, квантовий зріст»: B-клас і перше місце на чемпіонаті України в латиноамериканській програмі. І школа характеру на все життя: фінал — це п'ять танців підряд на останніх силах, а справжнє змагання — «самим з собою: на наступному турнірі я буду точно краща, ніж на попередньому».

Вибір, зроблений не серцем

Пропозиція, про яку мріють танцівники, — стати в пару із сильним партнером і готуватися до Блекпула, найлегендарнішого турніру світу, — прийшла тоді, коли документи на навчання за кордоном були вже готові. Катерина обрала «дорослий» шлях: інженерна освіта, бізнес-школа, роки в маркетингу. «Обрала я раціональною частиною, а серцем хотілося танцювати».

Сьогодні вона каже дітям те, чого тоді не сказав їй ніхто: якщо бажання щире — танці можуть бути професією. «Зараз можливостей набагато більше, ніж було в мій час: викладання, сцена, шоу-балети, комерція. Обирати серцем».

Ворзель, 2020: повернення

Після п'яти непростих років у декреті Катерина почала з маленької групи дорослих жінок у Ворзелі — п'ять людей, бачата й сальса. «Це була психологічна реабілітація. Повернення до себе через танці». Дуже швидко груп стало кілька, у залі перестало вистачати місця й годин.

Тут народився і її викладацький принцип. Професійну спортивну систему — «як управляти кожною клітиною тіла» — не можна просто переказати людям, які прийшли за радістю. «Я почала розробляти свої підходи: як передати ці знання так, щоб людина швидко затанцювала — і в кайф. Коли ти вчиш, ти сам навчаєшся ще більше».

Друга дитина

Відкрити не «маленький зал для своїх груп», а велику школу запропонував чоловік Тимофій: «Він як візіонер бачить на кілька років уперед». Найближче оточення казало «ви крейзі» — відкривати в Ірпені школу на 250 квадратів. Студія відкрилася 7 червня 2021 року. Сьогодні Irpin Dance Centre — це дві локації, команда викладачів, яку підбирають за цінностями, і діти, які привозять золото світових фіналів.

«Я танцівниця, я підприємниця, я мама. Я завжди кажу, що в мене друга дитина — це танцювальний центр». Мірило успіху в Катерини — не медалі: «Я зрозумію, що зробила все правильно, коли бачу наших дітей, які горять своєю справою. Щоб у них було щасливе дитинство попри всі обставини — і велика мрія, а не просто конкретна медаль».