Сон у машині, уроки наперед і мамин судочок: як живе родина чемпіонки

Серія «Розмова з мамою чемпіонки», частина 2 із 6. ← Попередня частина

Найчастіше питання батьків, які думають про серйозні заняття дитини: як це все встигати? Школа, тренування, дорога, робота — і щоб дитина лишалася дитиною. Ми запитали в Анни, мами Лізи Сагалай, як виглядає їхній звичайний тиждень. Спойлер: без ілюзій, але й без жаху.

Звичайний тиждень перед чемпіонатом

У сезоні підготовки до світового фіналу тренування в Лізи були щодня. Понеділок — дві години танців і півтори гімнастики. Вівторок — година індивідуального заняття з хореографії і ще три-три з половиною години гімнастики. Середа — дві години танців. Четвер — година роботи над сольним номером, година тріо і знову гімнастика. П'ятниця — акробатика і дві години танців. Перед самими змаганнями бувало й по два тренування на день.

Так, Ліза паралельно займається художньою гімнастикою — і теж на серйозному рівні. «Її сила з гімнастики дає в танцях те, чого не всі танцівники мають. А музичність із танців — можливість на килимі не виглядати, як усі, — пояснює Анна. — На питання "може, час обрати щось одне?" вона відповідає категорично: ні, обирати не буду».

Судочок, машина і сон між тренуваннями

Ліза пішла до школи, коли їй ще не було шести. Перший навчальний рік виглядав так: школа до обіду, вдома обід і обов'язковий денний сон, потім танці. У дні, коли після танців ще гімнастика, — «мамин судочок»: «Ми їли в машині, бо за часом інакше не встигали. Якщо був більший зазор — вона в машині ще раз спала», — розповідає Анна.

Домашні завдання родина навчилася робити наперед: «Якщо на вихідних ми вже знаємо розклад уроків, робимо заздалегідь на понеділок-вівторок, а в ті дні потроху закриваємо наступні. Коли день зовсім не складається — нас страхують минулі дні».

Найгарячіші місяці — жовтень-листопад і березень-квітень: пік чемпіонатів і фестивалів одночасно і в танцях, і в гімнастиці. «Я просто схрещую пальці й молюся, щоб не було в один день і в один час», — сміється Анна.

«Білка в колесі» — і що це дає дитині

Анна не прикрашає: «Було тяжко. Ти як білка в колесі: постійно кудись біжиш, постійно запізнюєшся. Мене, мабуть, звикли бачити на рецепції отакою — вічно кудись бігущою». Батьки працюють обоє — тож іноді тато просто висаджує Лізу біля центру, і далі вона сама: перевдягається, збирається, виходить на заняття.

І саме тут, каже Анна, ховається неочевидний бонус шаленого графіка: «Це все — про самостійність. Це не лише про танці чи спорт, це про розвиток особистості. Вона вже знає, що таке ціль і що ціль не падає з неба — що іноді потрібен отакий графік, щоб досягати того, чого хочеш».

Чи воно того варте

Питання, яке Анна чула, мабуть, сотню разів — і яке ставила собі сама. Після Дубліна відповідь проста: «Мабуть, вартує». Але важливо, що цінністю вона називає не медалі: зібраність, відповідальність, уміння планувати, самостійність — те, що лишиться з дитиною за будь-якого сценарію.

Далі в серії: звідки в семирічної дівчинки внутрішній стрижень — і чому батьки вчать її казати «я не можу». Читати частину 3 →

Цитати мінімально відредаговано для читабельності. Початок історії — у першій частині серії, повний шлях — у статті «Шлях Лізи».